2021, №4
Постійний URI для цієї колекції
Перегляд
Перегляд 2021, №4 за автором "Карпінський М.Ю."
Зараз показано 1 - 3 з 3
Результатів на сторінку
Варіанти сортування
Документ Експериментальне дослідження стабільності остеосинтезу дистального відділу плечової кістки(2021) Бодня О.І.; Дубовик С.Л.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.Предметом невирішених питань удосконалення остеосинтезу позасуглобових переломів дистального відділу плечової кістки є пошук спрощеної методики біологічної фіксації, що передбачає за малої травматичності забезпечення стабілізації відламків кісток і рухів у ліктьовому суглобі в ранньому післяопераційному періоді. Мета. Провести порівняльний аналіз залежності величини зміщення фрагментів у дистальному відділі плечової кістки за умов позасуглобових переломів, стабілізованих за допомогою накісткового та черезкісткового остеосинтезу. Методи. Проведено стендове біомеханічне дослідження стану моделі дистального відділу плечової кістки. Моделювали черезкістковий остеосинтез із використанням авторського апарата зовнішньої фіксації (АЗФ). Для порівняння вибрали накістковий остеосинтез Y-подібною пластиною. Моделі плечової кістки навантажували з інтервалом і ступінчастим збільшенням навантаження на стиск по осі, згинання в площині, що проходить паралельно, а також перпендикулярно фіксувальним елементам пластини й АЗФ. Величину навантаження поступово збільшували від 0 до 250 Н із кроком 50 Н. Фіксували величину сил, за яких унаслідок дії різних навантажень з’являлося зміщення на рівні перелому. Результати. Аналіз експериментальних досліджень показав, що стрижневий апарат і пластина забезпечують однакову стабільність фіксації відламків плечової кістки за умов осьового навантаження на стиск (р > 0,05). Під впливом згинальних навантажень понад 100 Н у площині, паралельній фіксувальним елементам, незначну перевагу (10 %) має пластина. Суттєво кращий результат (р < 0,01) отримано в разі застосування зовнішнього пристрою під дією згинальних навантажень у площині, перпендикулярній фіксувальним елементам. Висновки. У випадку переломів дистального відділу плечової кістки черезкістковий остеосинтез запропонованим стрижневим апаратом зовнішньої фіксації забезпечує стабільність відламків за всіх варіантів навантаження. Він є досить надійним і може бути рекомендованим до використання в клінічній практиці.Документ Математичне моделювання напружено-деформованого стану елементів стопи в умовах гіпоплазії латеральної кісточки(2021) Шишка І.В.; Корольков О.І.; Карпінський М.Ю.; Яресько О.В.Одним із частих ускладнень лікування травм надп’ятково-гомілкового суглоба (НГС) у віддаленому періоді є розвинення його хронічної нестабільності. Серед чинників ризику її виникнення — уроджене або набуте укорочення (гіпоплазія) латеральної кісточки різного ступеня. Мета. Визначити вплив гіпоплазії латеральної кісточки на розподіл напружень у кісткових і зв’язкових елементах стопи. Методи. Проведене математичне моделювання дистального кінця нижньої кінцівки. Відтворено два варіанти положення п’яткової кістки — варусне та вальгусне з кутом відхилення від вертикальної осі в обох випадках 15°. Вертикальне розподілене навантаження величиною 700 Н прикладали до плато великогомілкової кістки. По опорній поверхні стопи моделі мали жорстке закріплення. Заміри величин механічних напружень проводили в контрольних точках. За критерії оцінки напружено-деформованого стану (НДС) використано напруження за Мізесом. Результати. Визначено, що за гіпоплазії латеральної кісточки збільшуються величини напружень із латерального боку на піднадп’ятковій кістці від 6,3 МПа до 6,4 МПа, із медіального — на п’ятковій від 5,8 МПа до 6,0 МПа, надп’ятковій від 2,1 МПа до 2,3 МПа. Також змінюється НДС у зв’язках НГС. У випадку нейтрального положення п’яткової кістки гіпоплазія латеральної кісточки спричинює зниження величин напружень у зв’язках із латерального боку НГС, що можна пояснити їхнім подовженням та, відповідно, проєкційним збільшенням довжини. У випадку варусного або вальгусного положення п’яткової кістки за умов гіпоплазії латеральної кісточки виявлено, що за варусного положення п’яткової кістки перенапружуються зв’язки з латерального боку, вальгусного — із медіального. Висновки. Зменшення величин напружень у зв’язках НГС у випадках вальгусного або варусного положення п’яткової кістки є одним із чинників зниження функціональної стійкості суглоба та може бути причиною розвитку його хронічної нестабільності.Документ Математичне моделювання роботи м’язів тазового пояса у хворих із привідною контрактурою кульшового суглоба під час одноопорного стояння(2021) Тяжелов О.А.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.; Юрченко Д.О.; Браніцький О.Ю.Тривалий перебіг коксартрозу супроводжується розвитком больового синдрому та контрактур, які спричинюють контрактильний спазм м’язів, зменшення довжини привідних м’язів і згиначів стегна, відносне перерозтягнення відвідних м’язів, що з плином часу призводить до змін їхньої структури. Наслідком цього є слабкість м’язів тазового пояса, клінічним проявом якої є порушення постурального балансу — кульгавість, нахили тулуба під час ходьби, зміна становища таза тощо. Мета. На математичній моделі визначити вплив привідної контрактури кульшового суглоба на здатність підтримки рівноваги під час стояння. Методи. Створено математичну модель, яка представляє таз зі стегновою кісткою та вектори дії привідних і відвідних м’язів стегна. Визначали м’язові зусилля, необхідні для підтримки рівноваги тіла під час одноопорного стояння в нормі та за наявності установки стегна в 5° і 10°. Розрахунки виконували для пацієнтів вагою 70; 100; 120 кг. Результати. Визначено, що за привідної контрактури в 5° m. gracilis, m. add magnus, m. piriformis не здатні виконувати функції з підтримки рівноваги тіла через необхідність розвивати зусилля більші, ніж їхні максимально можливі, навіть за мінімальної ваги пацієнта. Якщо вага хворого перевищує 120 кг, то практично вся м’язова система стабілізації стегна працює за межами власних можливостей. Привідна контрактура в 10° призводить до збільшення необхідного зусилля м’язів-стабілізаторів стегна. За абсолютними значеннями встановлено збільшення їхніх силових показників. Висновки. Привідна контрактура кульшового суглоба спричинює зміну біомеханічних умов роботи м’язів тазового пояса через зміну кутів дії сил відвідних м’язів стегна, зниження ефективності їхньої роботи зі стабілізації таза. Зі збільшенням кута привідної контрактури простежується тенденція до погіршення умов ефективної роботи м’язів тазового пояса. Додатковим чинником, який негативно впливає на цей показник, є надмірна вага пацієнта.