2020, №4

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/3094

Перегляд

Перегляд 2020, №4 за автором "Вирва О.Є."

Зараз показано 1 - 2 з 2
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Обізнаність жінок у постменопаузальному періоді про розвиток ризику остеопорозу (огляд літератури)
    (2020) Вирва О.Є.
    Остеопороз – це системне захворювання скелета, що характеризується зменшенням кісткової маси та якісними змінами структури кістки, які призводять до збільшення її крихкості та підвищеного ризику переломів. Мета. Проаналізувати опубліковану інформацію щодо обізнаності жінок США, Європи та України про ризик розвитку остеопорозу в постменопаузальному періоді. Визначено, що загалом близько 50 % жінок у постменопаузальному періо­ді у більшості країн світу не отримують медикаментозну терапію для лікування остеопорозу та їм невідомо про різні варіанти лікування захворювання, 25 % пов’язують його лише з переломами стегнової кістки та хребта. На підставі опитувань виявлено, що більшість респондентів без діагнозу остеопороз мали один або декілька чинників ризику його розвитку. Остеопороз часто не діагностують поки не трапиться один або навіть декілька переломів. Саме тому ортопедами-травматологами, які найчастіше стикаються з патологічними переломами на фоні остеопорозу, запропоновані спеціальні протоколи для своєчасної діагностики захворювання та лікування «кришталевих переломів». Стандарти лікування вимагають, щоб жінки після перелому у віці 65–85 років пройшли скринінг та отримали остеотропну терапію протягом 6 міс. Проте діагностику та лікування остеопорозу протягом 6 і 12 міс. після переломів шийки стегнової кістки проведено лише в 17– 23 % опитаних. Невірні уявлення про причини та наслідки переломів у жінок у постменопаузальному періоді в поєднанні з недостатнім інформуванням з боку медпрацівників, указують на низьку увагу населення та системи охорони здоров’я загалом до питань остеопорозу в усіх країнах. Для жінок із високим ризиком переломів на фоні остеопорозу (частота переломів у жінок виявилася в 3,1 разу вищою, ніж у чоловіків, і прогресивно збільшувалася у віці понад 50 років) забезпечення їхньої інформованості й обізнаності з проб­лемою є критично важливим профілактичним моментом, що суттєво може вплинути на позитивні зміни в питаннях боротьби з остеопорозом в усьому світі.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Рентгенометричне дослідження щільності кісток у разі алокомпозитного ендопротезування (експеримент in vivo)
    (2020) Вирва О.Є.; Головіна Я.О.; Малик Р.В.; Карпінський М.Ю.; Карпінська О.Д.
    Функціональні результати лікування хворих на злоякісні пухлини кісток залежать, зокрема, від виду та якості хірургічного втручання. Мета. Визначити найефективнішу методику фіксації сегментарного кісткового алоімплантата в разі алокомпозитного ендопротезування на підставі вивчення рентгенологічної щільності кісткової тканини в експерименті на дослідних тваринах. Методи. Роботу виконано на 28 самцях білих лабораторних щурів (вік 5 міс., маса тіла 350–400 г), яких розподілили на дві групи по 14 особин у кожній. Усім тваринам проведено алокомпозитне ендопротезування стегнової кістки: у 1-й групі після поперечної остеотомії, у 2-й — після ступінчастої. Щурів виводили з експерименту через 3 і 6 міс. після операції. На рентгенологічних знімках препаратів стегнових кісток вимірювали оптичну щільність кісткового регенерату (зону контакту алоімплантата й кістки реципієнта) та коркового шару кістки реципієнта нижче дистального кінця ендопротеза. Результати. Через 3 та 6 міс. після операції показники оптичної щільності кісткового регенерату суттєво відрізнялися від величин кістки реципієнта в обох групах (р < 0,05). На кінцевий термін дослідження (6 міс.) не виявлено статистично значущої різниці щільності кісткової тканини реципієнта залежно від виду виконаної остеотомії (p = 0,373). Проте кістковий регенерат після виконання ступінчастої остеотомії набрав більшу щільність — (216 ± 26) од., що істотно (р = 0,001) більше, ніж у разі виконання поперечної остеотомії — (161 ± 19) од. Висновки. Використання алокомпозитного ендопротезування довгої кістки зі застосуванням ступінчастої остеотомії сприяє якнайшвидшому наближенню рентгенологічної щільності кісткового регенерату до показників кістки реципієнта, ніж у разі виконання поперечної остеотомії. Це пояснюється досягненням максимальної стабільності фіксації кісткового алоімплантата, що, у свою чергу, сприяє швидшому формуванню міцного кісткового регенерату.