2021, №2

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/3024

Перегляд

Перегляд 2021, №2 за автором "Вирва О.Є."

Зараз показано 1 - 2 з 2
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Комбінована пластика м’яких тканин у лікуванні інфекційно-некротичних уражень гомілки
    (2021) Бець І.Г.; Вирва О.Є.; Бець Г.В.
    Анатомічні особливості гомілки створюють передумови для виникнення тяжких ушкоджень кістково-м’якотканинних структур із подальшим розвитком інфекційно-некротичних ускладнень та остеомієліту. Важкою проблемою є розвиток інфікованих дефектів м’яких тканин. Мета. Вивчити ефективність використання пластичних хірургічних технологій зі застосуванням шкірно-фасціальних і м’язових шматків на основі концепції ангіосом Taylor і Palmer. Методи. Проаналізовано результати лікування 3 пацієнтів із некротичними дефектами м’яких тканин гомілки. Усі хворі первинно отримали високоенергетичні переломи кісток гомілки різної локалізації та їм було проведено накістковий металоостеосинтез. У всіх випадках лікування ускладнилось виникненням трофічних розладів з інфікованими повношаровими дефектами м’яких тканин гомілки, які не загоювалися. Результати. Згідно з тео­рією ангіосом Taylor і Palmer, тіло людини розподілено на 40 тривимірних зон, які поєднують у собі шкіру з підлег­лою жировою клітковиною та м’язами, мають чіткі межі кровопостачання однією живлячою артерією. Повношарові м’якотканинні шматки з урахуванням ділянок ангіосом кровопостачаються на всій площині та на всю глибину, що гарантує краще приживлення на місці пересадки. Застосування традиційних технологій пластики в пацієнтів на попередніх етапах лікування не призвело до позитивних результатів, а використання комбінованої пластики на основі концепції ангіосом дозволило отримати 100 % позитивних результатів із повним загоєнням вогнищ інфекції та відсутністю рецидивів. Висновки. Новий етап розвит­ку пластичної хірургії, який базується на ангіосомальній теорії будови тіла людини з боку кровопостачання Taylor і Palmer, є перспективним для застосування в ортопедії та травматології. Використання ангіосомальних шматків для пластики інфікованих дефектів м’яких тканин гомілки є ефективною технологією. Доцільно продовжити дослідження теорії ангіосом у лікуванні зазначеної патології іншої локалізації.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Сучасні тенденції в лікуванні переломів кульшової западини (огляд літератури)
    (2021) Вирва О.Є.; Ватаманіца Д.Б.
    Переломи кульшової западини відомі своїми наслідками, що порушують функцію кульшового суглоба та призводять до інвалідизації в 73–88 % випадків. Саме тому вибір оптимальної лікувальної тактики залишається відкритим питанням. Мета огляду. Виділити основні клініко-анатомічні характеристики травматичних ушкоджень кульшового суглоба, особливості діагностики, які впливають на вибір лікувальної тактики, оцінити ефективність відомих способів лікування переломів кульшової западини та перспективи подальших досліджень. Методи. Проаналізовано рандомізовані дослідження, які відображають результати лікування пацієнтів із переломами кульшової западини залежно від його способу. Пошук літератури здійснено в базі даних PubMed Central. Результати. Кульшовий суглоб — складна двокомпонентна шарнірна система. Ураження всіх елементів суглоба під час травми створює умови для розвитку широкого спектра ускладнень і вторинних змін, урахувати які необхідно під час планування лікування. Перелом кульшової западини є внутрішньосуглобовим ушкодженням, під час діагностики якого вирішальну роль відіграють методи візуалізації. Лікування на сьогодні здійснюють консервативним і хірургічним способами. Останній можна поділити на два напрями — остеосинтез та ендопротезування. Анатомічна репозиція та стабільна фіксація фрагментів здебільшого є запорукою задовільного функціонального результату, проте розвиток післятравматичних змін у суг­лобі може призвести до повторних хірургічних втручань і, урешті, тотального ендопротезування. Останніми роками первинне ендопротезування успішно застосовують для лікування переломів кульшової западини, що дає змогу скоротити час перебування хворого в стаціонарі та період реа­білітації, уникнути вторинних дегенеративних змін у суг­лобі. Висновки. Первинне ендопротезування — ефективний лікувальний захід, проте, технічні аспекти надійної фіксації ацетабулярного компонента ендопротеза недостатньо обґрунтовані та висвітлені в сучасній літературі й становлять значний дослідницький інтерес.