2021, №2

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/3024

Перегляд

Перегляд 2021, №2 за автором "Ашукіна Н.О."

Зараз показано 1 - 2 з 2
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Взаємозв’язок структурних змін у паравертебральних м’язах із розвитком дегенеративних захворювань хребта
    (2021) Радченко В.О.; Ашукіна Н.О.; Мальцева В.Є.; Скіданов М.А.; Скіданов А.Г.
    Виходячи з системного підходу до діагностики патології хребта, принципових відмінностей в етіології остеохонд­розу, спондилоартрозу й інших хвороб немає. Ці захворювання розглядають як багатофакторні: до патологічних змін у структурі складових хребтового рухового сегмента призводять вік (старіння), системні фактори регуляції (гормони, пептиди, цитокіни), спадкова схильність, неадекватні навантаження, несприятливі чинники середовища тощо. Останнім часом багато уваги приділяють паравертеб­ральним м’язам, зміни в яких із віком, у результаті травм або дегенеративних процесів неминуче призводять до порушення функціонування, що може спричинити виникнення хронічного поперекового болю. Мета. На підставі аналізу наукової літератури оцінити взаємозв’язок структурних змін у паравертебральних м’язах із розвитком дегенеративних захворювань хребта. Результати. Виявлено, що дегенеративні зміни в паравертебральних м’язах, як і в складових хребтових рухових сегментів, розвиваються з віком. Зокрема, м’язові волокна заміщуються жировою тканиною, що більше виражено в жінок порівняно з чоловіками. Доведено пряму залежність між хронічним поперековим болем і атрофією паравертебральних м’язів. Системні фактори, зокрема низький рівень вітаміну D, також обумовлюють розвиток дегенеративних змін у паравертебральних м’язах, особливо в жінок. Ожиріння провокує системне запалення, збільшує жирову інфільтрацію скелетних м’язів і підвищує чутливість до болю. Зменшення рівня фізичного навантаження призводить до слабкості й атрофії паравертебральних м’язів, що може стати чинником дегенерації міжхребцевого диска. Водночас, тренувальні вправи до хірургічних втручань на хребті з приводу дегенеративних захворювань покращують функціональні результати лікування та знижують больові відчуття. Навпаки, ушкодження паравертебральних м’язів підвищує навантаження на прилеглі до спондилодезу сегменти хребта. Загалом роль паравертебральних м’язів у розвитку дегенеративних захворювань хребта остаточно не з’ясована.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Матеріали на основі трикальційфосфату для заміщення дефектів кісток (огляд літератури)
    (2021) Корж М.О.; Філіпенко В.А.; Поплавська К.С.; Ашукіна Н.О.
    Мета. Визначити сучасні тенденції щодо використання в ортопедії та травматології остеопластичних матеріа­лів на основі трикальційфосфату (ТКФ). Методи. Відбір наукової інформації для аналізу проведено в пошукових системах PubMed, Google Scholar, World Digital Library, ScienceDirect. Результати. Розроблення біоматеріалів для використання в реконструктивно-відновних операціях на скелеті залишається актуальним питанням біоматеріало­знавства, біології та сучасної травматології й ортопедії. Кальцій-фосфатні кераміки мають чудові характеристики біосумісності, спорідненості з кістковою тканиною, здатності до біодеградації, високі остеокондуктивні й остеоінтегративні властивості. В ортопедії та травматології їх використовують як покриття для компонентів ендопротезів для досягнення міцного з’єднання з кісткою та як матеріал для заповнення дефектів кісток у вигляді блоків, гранул, порошку. Нез’ясованим залишається питання оптимального складу керамічних матеріалів для досягнення необхідної міцності та контролю над швидкістю розчинення. Зацікавленість дослідників у створенні остеопластичних матеріалів із ТКФ пояснюється доведеними остеоіндуктивними властивостями та здатністю до швидкої деградації з утворенням кісткової тканини. Через різну конфігурацію та розміри дефектів кістки актуальним стало створення матеріалу з остеоіндуктивними й остеокондуктивними властивостями, який можна було б вводити в порожнину в рідкому стані та який швидко твердів би і набував показників міцності, наближених до кістки. Бажано, щоб такий матеріал був біорозчинним, проте залишався в місці імплантації достатній час для утворення кісткової тканини. Із огляду на зазначене, привабливим стало створення цементів на основі фосфатів кальцію. Та на жаль крихкість і незадовільна міцність цього матеріалу обмежує його використання. Очікується, що додавання певних армуючих домішок значно покращить механічні властивості цементу. Бажано, щоб такі частинки мали біоактивні властивості, аналогічні якості цементу. Незначна модифікація матеріалу може значно змінити його властивості, що робить обов’язковим дослідження експериментально біологічних властивостей досліджуваного матеріалу.