2022, №1-2

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/2983

Перегляд

Перегляд 2022, №1-2 за автором "Головіна Я.О."

Зараз показано 1 - 2 з 2
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Системний підхід до хірургічного лікування пацієнтів із пухлинами довгих кісток зі застосуванням кісткових сегментарних алоімплантатів
    (2022) Головіна Я.О.
    Найпоширенішими методиками заміщення післярезекційних дефектів кісток у пацієнтів із пухлинами є модульне й індивідуальне ендопротезування, біорекоструктивні втручання. Потребують вирішення питання: удосконалення й розроблення методик фіксації сегментарних алоімплантатів і кістки реципієнта, вивчення процесів ремоделювання кісткової тканини за умов кісткової алопластики та дії цитостатиків (хіміотерапевтичних препаратів), поліпшення якості сегментарних алоімплантатів. Мета. Визначити показання до алопластичного заміщення післярезекційних дефектів довгих кісток (та його видів) у пацієн­тів зі злоякісними пухлинами кісток. Методи. Проведено експериментальні дослідження для вивчення морфологічних, біомеханічних, біохімічних змін в експериментальних щурів після кісткової алопластики за різних умов. За допомогою методу скінченних елементів оцінено напружено-деформовані стани в системі «алоімплантат – кістка реципієнта – ендопротез» для визначення найефективнішої методики фіксації алокістки й кістки реципієнта за умов імітування кісткового регенерату на різних термінах після операції. Результати. Доведено ефективність зас­тосування методики алокомпозитного ендопротезування зі ступінчастою остеотомією та додатковою кістковою автопластикою в зоні контакту алоімплантата й кістки реципієнта. Визначено, що використання кісткових алоімплантатів, стерилізованих γ-випромінюванням, у комбінації зі системним введенням цитостатиків призводить до пригнічення кісткоутворення. Розроблено алгоритмізовану схему хірургічного лікування хворих із пухлинами довгих кісток зі застосуванням сегментарних алоімплантатів і запропоновано методики заміщення післярезекційних дефектів кісток для кожної локалізації пухлинних уражень. Проведено клінічну апробацію. Висновки. Сегментарна кісткова алопластика великих післярезекційних дефектів довгих кісток у разі їхнього пухлинного ураження залишається актуальною та перспективною методикою біореконструкції кісток. Чітке дотримання показань до цієї методики дозволить запобігти розвитку ускладнень і пов­торних операцій.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Хірургія сарком таза (огляд літератури)
    (2022) Малик Р.В.; Головіна Я.О.; Вирва О.Є.
    Ураження кісток таза пухлинними процесами є складною патологією для лікування й отримання добрих функціональних результатів. Близько 10‒15 % усіх первинних злоякісних пухлин локалізуються в кістках таза. Мета. Вивчити наукову літературу для виявлення ключових історичних науково-практичних досягнень, які вплинули на етапи розвит­ку хірургії сарком таза. Методи. Вивчити публікації з пошукової системи Google, електронних баз PubMed, Google Scholar, архівів спеціалізованих журналів й інших джерел науково-медичної інформації. Результати. Історія розвитку та вдосконалення лікування хворих на пухлини кісток таза налічує понад 125 років. Серед важливих етапів становлення цієї галузі онкоортопедії можна виділити: поліпшення методів анестезії та реанімації, вивчення та розуміння біології пухлин мезенхімальної тканини, модернізування методів візуалізації неопластичних процесів, розроблення протоколів поліхіміотерапії (ПХТ) та променевої терапії (ПТ), удос­коналення резекцій кісток таза та хірургії органів малого таза, можливість 3D-моделювання хірургічних утручань, створення різноманітних штучних і біоматеріалів для заміщення дефектів кісток, критичний погляд щодо оцінювання результатів та ускладнень лікування. Сьогодні в більшості пацієнтів із локальними саркомами кісток таза є можливість виконати органозбережні хірургічні втручання. Проте залишається не до кінця зрозумілим питання щодо реконструкції дефектів кісток таза після масивних резекцій. Реконструкція часто забезпечує кращий функціональний результат ціною більших ускладнень і це впливає на вибір застосованого методу. Висновки. Незважаючи на значні досягнення з моменту першої спроби геміпельвектомії в 1891 р., низка проблемних питань у хірургії пухлин таза залишається невирішеною. Тому продовжуються пошуки адекватнішого, найменш травматичного та функціонально вигідного методу реконструкції післярезекційних дефектів кісток таза з використанням біологічних матеріалів і різноманітних видів індивідуальних/серійних ендопротезів, особливо в разі залучення в процес кульшової западини.