2022, №1-2

Постійний URI для цієї колекції

https://archive.sytenko.org.ua/handle/123456789/2983

Перегляд

Перегляд 2022, №1-2 за автором "Вирва О.Є."

Зараз показано 1 - 2 з 2
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Аналіз результатів лікування пацієнтів із переломами кульшової западини
    (2022) Вирва О.Є.; Ватаманіца Д.Б.
    Лікування пацієнтів із переломами кульшової западини (КЗ) залишається складним завданням для ортопедів-травматологів. Такі переломи відомі своїми небезпечними ускладненнями та наслідками, які призводять до інвалідизації. Мета. Проаналізувати результати лікування пацієнтів із переломами КЗ та ускладнення, які виникають залежно від характеру травми і способу лікування, оцінити ефективність наявних методів запобігання розвитку цих ускладнень. Методи. Ретроспективне дослідження здійснено на підставі аналізу історій хвороби 89 пацієнтів (вік 17‒75 років, 22 жінки та 67 чоловіків) із переломами КЗ у різні терміни після травми. Первинне лікування більшість осіб одержала в інших установах. Діагностичні заходи: клінічне обстеження; оглядова рентгенографія таза, яку за умов гострої травми доповнювали КТ-обстеженням; за показаннями — УЗД черевної порожнини, рентгенографія грудної клітки, МРТ головного мозку, електронейроміографія кінцівок. Результати. Більшість переломів КЗ виникло внас­лідок ДТП. Найпоширеніші типи — А1 і В1 за класифікацією АО/ASIF. Систему скелетного витягнення застосовано частіше на етапі первинного лікування. Під час хірургічного втручання використано переважно доступ Кохера-Лангенбека й остеосинтез для стабілізації задньої стінки та колони КЗ. Незважаючи на обрану лікувальну тактику, виявлено типові для переломів КЗ ускладнення — коксарт­роз, асептичний некроз головки стегнової кістки. Їхня клінічна маніфестація з порушенням функції кульшового суг­лоба відбувалася протягом року після травми. Визначені ускладнення привели до необхідності ендопротезування в 67 (75,3 %) випадках із 89. У 8 пацієнтів проведено первинне ендопротезування в гострому періоді травми, що дозволило швидше відновити функцію суглоба з ліпшими функціональними результатами порівняно з рештою постраждалих. Висновки. Первинне ендопротезування в разі переломів КЗ є ефективним лікувальним заходом, який дає змогу відновити функцію кульшового суглоба в найкоротший термін і попередити розвиток типових ускладнень.
  • Зображення мініатюри
    Документ
    Хірургія сарком таза (огляд літератури)
    (2022) Малик Р.В.; Головіна Я.О.; Вирва О.Є.
    Ураження кісток таза пухлинними процесами є складною патологією для лікування й отримання добрих функціональних результатів. Близько 10‒15 % усіх первинних злоякісних пухлин локалізуються в кістках таза. Мета. Вивчити наукову літературу для виявлення ключових історичних науково-практичних досягнень, які вплинули на етапи розвит­ку хірургії сарком таза. Методи. Вивчити публікації з пошукової системи Google, електронних баз PubMed, Google Scholar, архівів спеціалізованих журналів й інших джерел науково-медичної інформації. Результати. Історія розвитку та вдосконалення лікування хворих на пухлини кісток таза налічує понад 125 років. Серед важливих етапів становлення цієї галузі онкоортопедії можна виділити: поліпшення методів анестезії та реанімації, вивчення та розуміння біології пухлин мезенхімальної тканини, модернізування методів візуалізації неопластичних процесів, розроблення протоколів поліхіміотерапії (ПХТ) та променевої терапії (ПТ), удос­коналення резекцій кісток таза та хірургії органів малого таза, можливість 3D-моделювання хірургічних утручань, створення різноманітних штучних і біоматеріалів для заміщення дефектів кісток, критичний погляд щодо оцінювання результатів та ускладнень лікування. Сьогодні в більшості пацієнтів із локальними саркомами кісток таза є можливість виконати органозбережні хірургічні втручання. Проте залишається не до кінця зрозумілим питання щодо реконструкції дефектів кісток таза після масивних резекцій. Реконструкція часто забезпечує кращий функціональний результат ціною більших ускладнень і це впливає на вибір застосованого методу. Висновки. Незважаючи на значні досягнення з моменту першої спроби геміпельвектомії в 1891 р., низка проблемних питань у хірургії пухлин таза залишається невирішеною. Тому продовжуються пошуки адекватнішого, найменш травматичного та функціонально вигідного методу реконструкції післярезекційних дефектів кісток таза з використанням біологічних матеріалів і різноманітних видів індивідуальних/серійних ендопротезів, особливо в разі залучення в процес кульшової западини.